Кожна людина повинна мати всi права i всi свободи, проголошенi цiєю Декларацiєю, незалежно вiд раси, кольору шкiри, статi, мови, релiгiї, полiтичних або iнших переконань, нацiонального чи соцiального походження, майнового, станового або iншого становища. Кожна людина має право на життя, на свободу i на особисту недоторканнiсть. Нiхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гiднiсть, поводження i покарання. Нiхто не може зазнавати безпiдставного арешту, затримання або вигнання. Всi люди рiвнi перед законом i мають право, без будь-якої рiзницi, на рiвний їх захист законом. Усi люди мають право на рiвний захист вiд якої б то не було дискримiнацiї, що порушує цю Декларацiю, i вiд якого б то не було пiдбурювання до такої дискримiнацiї. Кожна людина, обвинувачена у вчиненнi злочину, має право вважатися невинною доти, поки її виннiсть не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усi можливостi для захисту. Кожна людина має право на громадянство. Кожна людина має право володiти майном як одноособово, так i разом з iншими. Нiхто не може бути безпiдставно позбавлений свого майна. Кожна людина має право на свободу думки, совiстi i релiгiї; це право включає свободу змiнювати свою релiгiю або переконання i свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання як одноособово, так i разом з iншими, прилюдним або приватним порядком в ученнi, богослужiннi i виконаннi релiгiйних та ритуальних обрядiв.
Кожна людина, без будь-якої дискримiнацiї, має право на рiвну оплату за рiвну працю. Кожна людина має право на вiдпочинок i дозвiлля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану перiодичну вiдпустку. Кожна людина має право на освiту. Освiта повинна бути безплатною, хоча б початкова i загальна. Початкова освiта повинна бути обов'язковою. Технiчна i професiйна освiта повинна бути загальнодоступною, а вища освiта повинна бути однаково доступною для всiх на основi здiбностей кожного. Нiщо у цiй Декларацiї не може бути витлумачено як надання будь-якiй державi, групi осiб або окремим особам права займатися будь-якою дiяльнiстю або вчиняти дiї, спрямованi на знищення прав i свобод, викладених у цiй Декларацiї.
Права́ людини — це природні можливості індивіда, що забезпечують його життя, людську гідність і свободу діяльності у всіх сферах суспільного життя. Права людини мають природну сутність і є невід'ємними від індивіда, вони позатериторіальні і позанаціональні, існують незалежно від закріплення в законодавчих актах держави, є об'єктом міжнародно-правового регулювання та захисту.Кожна людина має право вiльно пересуватися i обирати собi мiсце проживання у межах кожної держави. Кожна людина має право на свободу думки, совiстi i релiгiї; це право включає свободу змiнювати свою релiгiю або переконання i свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання як одноособово, так i разом з iншими, прилюдним або приватним порядком в ученнi, богослужiннi i виконаннi релiгiйних та ритуальних обрядiв. Кожна людина має право на освiту.Права людини — це основні права і свободи, які надаються людям просто тому, що вони є людьми. Права людини універсальні Вони належать кожному, незалежно від їх раси, сексуальної орієнтації, громадянства, статі, національності, етнічної приналежності чи фізичних можливостей. Права людини вроджені Ми всі народжуємось з правами людини. Вони належать людям уже тому, що вони люди. Права людини невід’ємні Вони не можуть бути відібраними — і крапка. Жодна людина, корпорація, організація або навіть уряд не може позбавити особу його або її прав. Права людини можуть бути порушені Хоча вони є невід’ємними, вони не є невразливими. Порушення прав може зупинити людей від використання своїх прав, але вони не можуть припинити їх існування. Права людини є життєво необхідними Вони мають важливе значення для свободи, справедливості і миру.
Кожен з нас має права завжи і всюди,не дивлячись на ситацію або місцезгнходження. І ніхто не може позбавити інших цих прав. Кожна людина від нарождення має природні права. Всі вони закріплені в Декларації прав людини, яка прийнята міжнародним товариством. Дивно, але людству знадобилися століття, щоб зрозуміти власні права та утвердити їх. Вони ж такі прості та ясні! І якщо всі люди будуть поважати свої та чужі права, на Землі значно поменшає горя, сліз та кривди. Першим і головним правом людини є її право на життя. Людське існування має бути священним для всіх. Також кожен має право не просто прожити своє життя, але прожити гідно. Щоб ніхто інший не принижував особистість, ані морально, ані фізично. Не бив, не залякував, не примушував до чогось. Людина має право на власну гідність та волю. І тому вона має право вільно обирати: де вчитися, де працювати, кого кохати. Також кожному дається право на приватну власність та таємницю праватного життя. Така вже людська природа, що всі ми бажаємо мати щось своє: будинок, автомобіль тощо. Ніхто не має права відбирати це в нас. Охороняти права людини має держава та її закони. Але людям часто доводиться боронити себе саме від держави та її керівників. Ще сімдесят років тому в нашій країні розстрілювали хлопців, які не хотіли служити в армії. В той же час у Європі деяким слабким на здоров'я жінкам забороняли народжувати дітей задля “чистоти нації”. Дуже добре, що ці часи минули, людство стало більш свідомим. Але не можна сказати, що права людини дотримуються добре, і в нашій країні теж. Для багатих та владних громадян права немовби ширші, а для простого народу — вужчі. Особисто я вважаю, що кожен з нас має сам стежити, чи не порушуються його права та свободи. А також, і це головне - поважати права інших, не менше, ніж власні. Тоді вже сама держава зможе називатися правовою.
Права людини — це основні права і свободи, які надаються усім людям, незалежно від національності, статі, національного чи етнічного походження, раси, релігії, мови або іншого статусу. Права людини включають в себе цивільні та політичні права, такі як право на життя, свободу, а також на свободу вираження думок; соціальні, культурні та економічні права, включаючи право участі в культурних заходах, право на харчування та право на отримання освіти. Права людини залишаються під захистом міжнародного та національного права та договорів. Загальна декларація прав людини (ЗДПЛ) є основою міжнародної системи захисту прав людини. Вона була прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року. Ця дата відзначається щорічно як Міжнародний день прав людини. 30 статей ЗДПЛ встановлюють цивільні, політичні, економічні, соціальні і культурні права всіх людей. Це бачення людської гідності, що виходить за межі політичних кордонів і повноважень, зобов’язуючи уряди відстоювати фундаментальні права кожної людини. Amnesty International керується ЗДПЛ у своїй діяльності. Ми також використовуємо наступні принципи, щоб визначати права людини та питання, за які ми невпинно боремося. Права людини — це основні права і свободи, які надаються людям просто тому, що вони є людьми. Права людини універсальні Вони належать кожному, незалежно від їх раси, сексуальної орієнтації, громадянства, статі, національності, етнічної приналежності чи фізичних можливостей. Права людини вроджені Ми всі народжуємось з правами людини. Вони належать людям уже тому, що вони люди. Права людини невід’ємні Вони не можуть бути відібраними — і крапка. Жодна людина, корпорація, організація або навіть уряд не може позбавити особу його або її прав. Права людини можуть бути порушені Хоча вони є невід’ємними, вони не є невразливими. Порушення прав може зупинити людей від використання своїх прав, але вони не можуть припинити їх існування. Права людини є життєво необхідними Вони мають важливе значення для свободи, справедливості і миру.
(надежда Шубина 1 -АШ) Права людини — складне, багатоаспектне явище, пов'язане з генезою правових норм, які формулюють ці права. Становлення та розвиток прав людини має тривалу історію і супроводжується боротьбою доктрин й традицій, характерних для тієї чи іншої країни. Вперше термін «свобода» з'явився у XXIV ст. до н.е., коли монарх Шумера встановив свободу для підданих шляхом застосування санкцій до нахабних збирачів податків та захисту від несправедливих дій людей, що мають владу. Ідея обмеження прав монарха вперше в історії людства виникла у період середньовіччя в Англії. Вона була нормативно закріплена у 1215 р. у Великій Хартії вольностей, що передбачала застосування покарань за законним вироком та за законами країни.
(Люда Лямзина 1-Аш) Права́ людини — це природні можливості індивіда, що забезпечують його життя, людську гідність і свободу діяльності у всіх сферах суспільного життя. Права людини мають природну сутність і є невід'ємними від індивіда, вони позатериторіальні і позанаціональні, існують незалежно від закріплення в законодавчих актах держави, є об'єктом міжнародно-правового регулювання та захисту.Кожна людина має право вiльно пересуватися i обирати собi мiсце проживання у межах кожної держави. Кожна людина має право на свободу думки, совiстi i релiгiї; це право включає свободу змiнювати свою релiгiю або переконання i свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання як одноособово, так i разом з iншими, прилюдним або приватним порядком в ученнi, богослужiннi i виконаннi релiгiйних та ритуальних обрядiв. Кожна людина має право на освiту.Права людини — це основні права і свободи, які надаються людям просто тому, що вони є людьми. Права людини універсальні Вони належать кожному, незалежно від їх раси, сексуальної орієнтації, громадянства, статі, національності, етнічної приналежності чи фізичних можливостей. Права людини вроджені Ми всі народжуємось з правами людини. Вони належать людям уже тому, що вони люди. Права людини невід’ємні Вони не можуть бути відібраними — і крапка. Жодна людина, корпорація, організація або навіть уряд не може позбавити особу його або її прав. Права людини можуть бути порушені
Права, свободи і обов’язки людини і громадянина є органічними складовими елементами юридичної форми буття людини, її правової сутності, що виявляється у відносинах людини з іншими людьми, громадськими та політичними інститутами. Вони виражають правовий вимір існування особи в суспільстві, визначають і гарантують певну міру (норму) її свободи й відповідальності як учасника суспільних відносин. Ця норма має бути формальною, оскільки не повинна залежати від інших характеристик — раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших уподобань тощо, але водночас має власний зміст — свободу, що визнається непересічним надбанням з огляду на проблеми гармонійного розвитку як особистості, так і суспільства.
Лише на фундаменті і довкола прав і свобод людини і громадянина може бути заснована і практично функціонувати правова демократична соціальна держава, яка визнається Конституцією України головним орієнтиром розвитку Української держави. Визнання і юридична захищеність прав і свобод людини і громадянина вважається головною ознакою правової державності, за якою остання істотно відрізняється від організації політичної влади, заснованої на будь-яких інших засадах, у тому числі — лише на законі, який може бути за умов авторитарного режиму і несправедливим. Сучасне розуміння демократії передбачає разом з традиційними її формами бачення як однієї з її змістових форм юридичне забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Забезпечення прав і свобод людини і громадянина є одним з найважливіших принципів організації і практичного функціонування основних державно-правових інститутів, організації і діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування тощо.
Поняття прав і свобод людини і громадянина, безпосередньо пов’язане з гуманістичною сутністю і спрямованістю теорії держави і права, всіх галузей юридичної науки, є одним із центральних її понять, яке концептуально визначає подальший зміст і понятійну структуру правознавства. Вони виступають як одна із системотворчих ідей не тільки в процесі творення Конституції як акта установчої влади народу та основного закону країни, але і при конструюванні окремих законів України, підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують питання реалізації тих чи інших прав і свобод.
Права людини невід'ємні від суспільних відносин. Саме вони визначають спосіб буття індивіда. Права людини є наднормативною формою взаємодії людей, упорядкування їх поведінки та координації діяльності, вони ж є також засобом подолання протиріч і конфліктів. Права забезпечують нормативне закріплення умов життєдіяльності індивіда, що об'єктивно необхідні для нормального функціонування суспільства і держави. Права людини встановлюють міру свободи, що, з одного боку, забезпечує реалізацію суб'єктивних інтересів, а, з іншого — не порушує можливостей, наданих іншим суб'єктам суспільних відносин. Процес суспільної діяльності людини значною мірою залежить від обсягу прав та свобод, які визначають її соціальні можливості, характер життєдіяльності, систему зв'язків людей у суспільстві. Тому проблема прав людини завжди була предметом політичної боротьби за володіння цими правами, розширення їх сфери та визначення становища людини у суспільстві. Права людини — складне, багатоаспектне явище, пов'язане з генезою правових норм, які формулюють ці права. Становлення та розвиток прав людини має тривалу історію і супроводжується боротьбою доктрин й традицій, характерних для тієї чи іншої країни. Вперше термін «свобода» з'явився у XXIV ст. до н.е., коли монарх Шумера встановив свободу для підданих шляхом застосування санкцій до нахабних збирачів податків та захисту від несправедливих дій людей, що мають владу. Ідея обмеження прав монарха вперше в історії людства виникла у період середньовіччя в Англії. Вона була нормативно закріплена у 1215 р. у Великій Хартії вольностей, що передбачала застосування покарань за законним вироком та за законами країни. Петиція про право 1628 р. поклала на англійського короля певні обов'язки, що повинні були захищати підданих від сваволі королівської адміністрації. Подальшим кроком на шляху забезпечення прав людини став Хабеас корпус акт 1679 p., що вперше ввів поняття «належної» процедури, передбачив гарантії недоторканності особи, принцип презумпції невинуватості. Актом, що забезпечив компроміс соціальних інтересів у Англії, став Білль про права 1689 p., який встановив свободу слова у парламенті, свободу виборів та право звернення підданих з петицією до короля. Подальшому розвитку ідеалів свободи та прав людини сприяли великі історичні документи США. Серед них — Декларація прав Вірджинії 1776 p., що проголосила рівність людей у користуванні природними правами; Декларація незалежності США 1776 p., яка визначила перелік невідчужуваних прав людини. Основне значення мала Декларація прав людини і громадянина 1789 p., проголошена у Франції та яка визначила перелік природних, невідчужуваних, священних прав людини. Вирішального значення для процесу становлення прав людини мала природно-правова доктрина, що утвердила пріоритет прав людини та визначила нові параметри взаємовідносин між індивідами і владою. Таким чином, індивід, що раніше повністю був підкорений державі та залежний від неї, набув автономії, отримав право на невтручання держави у сферу свободи особи, окреслену правом, та отримав гарантії державного захисту в разі порушення прав і свобод. Цінність природно-правового вчення характеризується опорою на моральні принципи, а також категорії справедливості, свободи та людської гідності. Високо оцінюючи роль природно-правової доктрини в ідеологічному обґрунтуванні та становленні прав людини, не можемо сказати, що вона була єдиною та переважаючою у визначенні взаємодії особи і держави, їй протистояв позитивістський підхід до природи прав людини та її відносин з державою. Відповідно до згаданої теорії обсяг та зміст прав людини визначається державою, яка «надає» їх людині, здійснюючи патерналістичні функції. Зазначені різноманітні підходи до розуміння природи прав людини збереглися і у сучасній науці та практиці. Так, норми Конституції США, Франції, Італії та Іспанії втілюють природно-правову концепцію прав людини, а Конституції Німеччини і Австрії — позитивістську.
Права́ людини — це природні можливості індивіда, що забезпечують його життя, людську гідність і свободу діяльності у всіх сферах суспільного життя. Права людини мають природну сутність і є невід'ємними від індивіда, вони позатериторіальні і позанаціональні, існують незалежно від закріплення в законодавчих актах держави, є об'єктом міжнародно-правового регулювання та захисту.Кожна людина має право вiльно пересуватися i обирати собi мiсце проживання у межах кожної держави. Кожна людина має право на свободу думки, совiстi i релiгiї; це право включає свободу змiнювати свою релiгiю або переконання i свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання як одноособово, так i разом з iншими, прилюдним або приватним порядком в ученнi, богослужiннi i виконаннi релiгiйних та ритуальних обрядiв. Кожна людина має право на освiту.Права людини — це основні права і свободи, які надаються людям просто тому, що вони є людьми. Права людини універсальні Вони належать кожному, незалежно від їх раси, сексуальної орієнтації, громадянства, статі, національності, етнічної приналежності чи фізичних можливостей. Права людини вроджені Ми всі народжуємось з правами людини. Вони належать людям уже тому, що вони люди. Права людини невід’ємні Вони не можуть бути відібраними — і крапка. Жодна людина, корпорація, організація або навіть уряд не може позбавити особу його або її прав. Права людини можуть бути порушені
Кожна людина повинна мати всi права i всi свободи, проголошенi цiєю Декларацiєю, незалежно вiд раси, кольору шкiри, статi, мови, релiгiї, полiтичних або iнших переконань, нацiонального чи соцiального походження, майнового, станового або iншого становища.
ОтветитьУдалитьКожна людина має право на життя, на свободу i на особисту недоторканнiсть.
Нiхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гiднiсть, поводження i покарання.
Нiхто не може зазнавати безпiдставного арешту, затримання або вигнання.
Всi люди рiвнi перед законом i мають право, без будь-якої рiзницi, на рiвний їх захист законом. Усi люди мають право на рiвний захист вiд якої б то не було дискримiнацiї, що порушує цю Декларацiю, i вiд якого б то не було пiдбурювання до такої дискримiнацiї.
Кожна людина, обвинувачена у вчиненнi злочину, має право вважатися невинною доти, поки її виннiсть не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усi можливостi для захисту.
Кожна людина має право на громадянство.
Кожна людина має право володiти майном як одноособово, так i разом з iншими.
Нiхто не може бути безпiдставно позбавлений свого майна.
Кожна людина має право на свободу думки, совiстi i релiгiї; це право включає свободу змiнювати свою релiгiю або переконання i свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання як одноособово, так i разом з iншими, прилюдним або приватним порядком в ученнi, богослужiннi i виконаннi релiгiйних та ритуальних обрядiв.
Кожна людина, без будь-якої дискримiнацiї, має право на рiвну оплату за рiвну працю.
Кожна людина має право на вiдпочинок i дозвiлля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану перiодичну вiдпустку.
Кожна людина має право на освiту. Освiта повинна бути безплатною, хоча б початкова i загальна. Початкова освiта повинна бути обов'язковою. Технiчна i професiйна освiта повинна бути загальнодоступною, а вища освiта повинна бути однаково доступною для всiх на основi здiбностей кожного.
Нiщо у цiй Декларацiї не може бути витлумачено як надання будь-якiй державi, групi осiб або окремим особам права займатися будь-якою дiяльнiстю або вчиняти дiї, спрямованi на знищення прав i свобод, викладених у цiй Декларацiї.
Права́ людини — це природні можливості індивіда, що забезпечують його життя, людську гідність і свободу діяльності у всіх сферах суспільного життя.
ОтветитьУдалитьПрава людини мають природну сутність і є невід'ємними від індивіда, вони позатериторіальні і позанаціональні, існують незалежно від закріплення в законодавчих актах держави, є об'єктом міжнародно-правового регулювання та захисту.Кожна людина має право вiльно пересуватися i обирати собi мiсце проживання у межах кожної держави.
Кожна людина має право на свободу думки, совiстi i релiгiї; це право включає свободу змiнювати свою релiгiю або переконання i свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання як одноособово, так i разом з iншими, прилюдним або приватним порядком в ученнi, богослужiннi i виконаннi релiгiйних та ритуальних обрядiв.
Кожна людина має право на освiту.Права людини — це основні права і свободи, які надаються людям просто тому, що вони є людьми.
Права людини універсальні
Вони належать кожному, незалежно від їх раси, сексуальної орієнтації, громадянства, статі, національності, етнічної приналежності чи фізичних можливостей.
Права людини вроджені
Ми всі народжуємось з правами людини. Вони належать людям уже тому, що вони люди.
Права людини невід’ємні
Вони не можуть бути відібраними — і крапка. Жодна людина, корпорація, організація або навіть уряд не може позбавити особу його або її прав.
Права людини можуть бути порушені
Хоча вони є невід’ємними, вони не є невразливими. Порушення прав може зупинити людей від використання своїх прав, але вони не можуть припинити їх існування.
Права людини є життєво необхідними
Вони мають важливе значення для свободи, справедливості і миру.
Кожен з нас має права завжи і всюди,не дивлячись на ситацію або місцезгнходження. І ніхто не може позбавити інших цих прав.
ОтветитьУдалитьКожна людина від нарождення має природні права. Всі вони закріплені в Декларації прав людини, яка прийнята міжнародним товариством. Дивно, але людству знадобилися століття, щоб зрозуміти власні права та утвердити їх. Вони ж такі прості та ясні! І якщо всі люди будуть поважати свої та чужі права, на Землі значно поменшає горя, сліз та кривди.
Першим і головним правом людини є її право на життя. Людське існування має бути священним для всіх. Також кожен має право не просто прожити своє життя, але прожити гідно. Щоб ніхто інший не принижував особистість, ані морально, ані фізично. Не бив, не залякував, не примушував до чогось. Людина має право на власну гідність та волю. І тому вона має право вільно обирати: де вчитися, де працювати, кого кохати.
Також кожному дається право на приватну власність та таємницю праватного життя. Така вже людська природа, що всі ми бажаємо мати щось своє: будинок, автомобіль тощо. Ніхто не має права відбирати це в нас.
Охороняти права людини має держава та її закони. Але людям часто доводиться боронити себе саме від держави та її керівників. Ще сімдесят років тому в нашій країні розстрілювали хлопців, які не хотіли служити в армії. В той же час у Європі деяким слабким на здоров'я жінкам забороняли народжувати дітей задля “чистоти нації”.
Дуже добре, що ці часи минули, людство стало більш свідомим. Але не можна сказати, що права людини дотримуються добре, і в нашій країні теж. Для багатих та владних громадян права немовби ширші, а для простого народу — вужчі.
Особисто я вважаю, що кожен з нас має сам стежити, чи не порушуються його права та свободи. А також, і це головне - поважати права інших, не менше, ніж власні. Тоді вже сама держава зможе називатися правовою.
Этот комментарий был удален автором.
ОтветитьУдалитьЭтот комментарий был удален автором.
ОтветитьУдалитьПрава людини — це основні права і свободи, які надаються усім людям,
ОтветитьУдалитьнезалежно від національності, статі, національного чи етнічного
походження, раси, релігії, мови або іншого статусу.
Права людини включають в себе цивільні та політичні права, такі як право
на життя, свободу, а також на свободу вираження думок; соціальні,
культурні та економічні права, включаючи право участі в культурних
заходах, право на харчування та право на отримання освіти. Права
людини залишаються під захистом міжнародного та національного права
та договорів.
Загальна декларація прав людини (ЗДПЛ) є основою міжнародної системи
захисту прав людини. Вона була прийнята Генеральною Асамблеєю
Організації Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року. Ця дата відзначається
щорічно як Міжнародний день прав людини. 30 статей ЗДПЛ
встановлюють цивільні, політичні, економічні, соціальні і культурні права
всіх людей. Це бачення людської гідності, що виходить за межі політичних
кордонів і повноважень, зобов’язуючи уряди відстоювати фундаментальні
права кожної людини. Amnesty International керується ЗДПЛ у своїй
діяльності.
Ми також використовуємо наступні принципи, щоб визначати права
людини та питання, за які ми невпинно боремося.
Права людини — це основні права і свободи, які надаються людям просто
тому, що вони є людьми.
Права людини універсальні
Вони належать кожному, незалежно від їх раси, сексуальної орієнтації,
громадянства, статі, національності, етнічної приналежності чи фізичних
можливостей.
Права людини вроджені
Ми всі народжуємось з правами людини. Вони належать людям уже тому,
що вони люди.
Права людини невід’ємні
Вони не можуть бути відібраними — і крапка. Жодна людина, корпорація,
організація або навіть уряд не може позбавити особу його або її прав.
Права людини можуть бути порушені
Хоча вони є невід’ємними, вони не є невразливими. Порушення прав може
зупинити людей від використання своїх прав, але вони не можуть
припинити їх існування.
Права людини є життєво необхідними
Вони мають важливе значення для свободи, справедливості і миру.
(надежда Шубина 1 -АШ)
ОтветитьУдалитьПрава людини — складне, багатоаспектне явище, пов'язане з генезою
правових норм, які формулюють ці права.
Становлення та розвиток прав людини має тривалу історію і
супроводжується боротьбою доктрин й традицій, характерних для тієї чи
іншої країни. Вперше термін «свобода» з'явився у XXIV ст. до н.е., коли
монарх Шумера встановив свободу для підданих шляхом застосування
санкцій до нахабних збирачів податків та захисту від несправедливих дій
людей, що мають владу. Ідея обмеження прав монарха вперше в історії
людства виникла у період середньовіччя в Англії. Вона була нормативно
закріплена у 1215 р. у Великій Хартії вольностей, що передбачала
застосування покарань за законним вироком та за законами країни.
(Люда Лямзина 1-Аш)
ОтветитьУдалитьПрава́ людини — це природні можливості індивіда, що забезпечують його життя, людську гідність і свободу діяльності у всіх сферах суспільного життя.
Права людини мають природну сутність і є невід'ємними від індивіда, вони позатериторіальні і позанаціональні, існують незалежно від закріплення в законодавчих актах держави, є об'єктом міжнародно-правового регулювання та захисту.Кожна людина має право вiльно пересуватися i обирати собi мiсце проживання у межах кожної держави.
Кожна людина має право на свободу думки, совiстi i релiгiї; це право включає свободу змiнювати свою релiгiю або переконання i свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання як одноособово, так i разом з iншими, прилюдним або приватним порядком в ученнi, богослужiннi i виконаннi релiгiйних та ритуальних обрядiв.
Кожна людина має право на освiту.Права людини — це основні права і свободи, які надаються людям просто тому, що вони є людьми.
Права людини універсальні
Вони належать кожному, незалежно від їх раси, сексуальної орієнтації, громадянства, статі, національності, етнічної приналежності чи фізичних можливостей.
Права людини вроджені
Ми всі народжуємось з правами людини. Вони належать людям уже тому, що вони люди.
Права людини невід’ємні
Вони не можуть бути відібраними — і крапка. Жодна людина, корпорація, організація або навіть уряд не може позбавити особу його або її прав.
Права людини можуть бути порушені
Права, свободи і обов’язки людини і громадянина є органічними складовими елементами юридичної форми буття людини, її правової сутності, що виявляється у відносинах людини з іншими людьми, громадськими та політичними інститутами. Вони виражають правовий вимір існування особи в суспільстві, визначають і гарантують певну міру (норму) її свободи й відповідальності як учасника суспільних відносин. Ця норма має бути формальною, оскільки не повинна залежати від інших характеристик — раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших уподобань тощо, але водночас має власний зміст — свободу, що визнається непересічним надбанням з огляду на проблеми гармонійного розвитку як особистості, так і суспільства.
ОтветитьУдалитьЛише на фундаменті і довкола прав і свобод людини і громадянина може бути заснована і практично функціонувати правова демократична соціальна держава, яка визнається Конституцією України головним орієнтиром розвитку Української держави. Визнання і юридична захищеність прав і свобод людини і громадянина вважається головною ознакою правової державності, за якою остання істотно відрізняється від організації політичної влади, заснованої на будь-яких інших засадах, у тому числі — лише на законі, який може бути за умов авторитарного режиму і несправедливим. Сучасне розуміння демократії передбачає разом з традиційними її формами бачення як однієї з її змістових форм юридичне забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Забезпечення прав і свобод людини і громадянина є одним з найважливіших принципів організації і практичного функціонування основних державно-правових інститутів, організації і діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування тощо.
Поняття прав і свобод людини і громадянина, безпосередньо пов’язане з гуманістичною сутністю і спрямованістю теорії держави і права, всіх галузей юридичної науки, є одним із центральних її понять, яке концептуально визначає подальший зміст і понятійну структуру правознавства. Вони виступають як одна із системотворчих ідей не тільки в процесі творення Конституції як акта установчої влади народу та основного закону країни, але і при конструюванні окремих законів України, підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують питання реалізації тих чи інших прав і свобод.
Права людини невід'ємні від суспільних відносин. Саме вони визначають спосіб буття індивіда. Права людини є наднормативною формою взаємодії людей, упорядкування їх поведінки та координації діяльності, вони ж є також засобом подолання протиріч і конфліктів. Права забезпечують нормативне закріплення умов життєдіяльності індивіда, що об'єктивно необхідні для нормального функціонування суспільства і держави. Права людини встановлюють міру свободи, що, з одного боку, забезпечує реалізацію суб'єктивних інтересів, а, з іншого — не порушує можливостей, наданих іншим суб'єктам суспільних відносин.
ОтветитьУдалитьПроцес суспільної діяльності людини значною мірою залежить від обсягу прав та свобод, які визначають її соціальні можливості, характер життєдіяльності, систему зв'язків людей у суспільстві. Тому проблема прав людини завжди була предметом політичної боротьби за володіння цими правами, розширення їх сфери та визначення становища людини у суспільстві.
Права людини — складне, багатоаспектне явище, пов'язане з генезою правових норм, які формулюють ці права.
Становлення та розвиток прав людини має тривалу історію і супроводжується боротьбою доктрин й традицій, характерних для тієї чи іншої країни. Вперше термін «свобода» з'явився у XXIV ст. до н.е., коли монарх Шумера встановив свободу для підданих шляхом застосування санкцій до нахабних збирачів податків та захисту від несправедливих дій людей, що мають владу. Ідея обмеження прав монарха вперше в історії людства виникла у період середньовіччя в Англії. Вона була нормативно закріплена у 1215 р. у Великій Хартії вольностей, що передбачала застосування покарань за законним вироком та за законами країни.
Петиція про право 1628 р. поклала на англійського короля певні обов'язки, що повинні були захищати підданих від сваволі королівської адміністрації. Подальшим кроком на шляху забезпечення прав людини став Хабеас корпус акт 1679 p., що вперше ввів поняття «належної» процедури, передбачив гарантії недоторканності особи, принцип презумпції невинуватості. Актом, що забезпечив компроміс соціальних інтересів у Англії, став Білль про права 1689 p., який встановив свободу слова у парламенті, свободу виборів та право звернення підданих з петицією до короля.
Подальшому розвитку ідеалів свободи та прав людини сприяли великі історичні документи США. Серед них — Декларація прав Вірджинії 1776 p., що проголосила рівність людей у користуванні природними правами; Декларація незалежності США 1776 p., яка визначила перелік невідчужуваних прав людини. Основне значення мала Декларація прав людини і громадянина 1789 p., проголошена у Франції та яка визначила перелік природних, невідчужуваних, священних прав людини.
Вирішального значення для процесу становлення прав людини мала природно-правова доктрина, що утвердила пріоритет прав людини та визначила нові параметри взаємовідносин між індивідами і владою. Таким чином, індивід, що раніше повністю був підкорений державі та залежний від неї, набув автономії, отримав право на невтручання держави у сферу свободи особи, окреслену правом, та отримав гарантії державного захисту в разі порушення прав і свобод. Цінність природно-правового вчення характеризується опорою на моральні принципи, а також категорії справедливості, свободи та людської гідності.
Високо оцінюючи роль природно-правової доктрини в ідеологічному обґрунтуванні та становленні прав людини, не можемо сказати, що вона була єдиною та переважаючою у визначенні взаємодії особи і держави, їй протистояв позитивістський підхід до природи прав людини та її відносин з державою. Відповідно до згаданої теорії обсяг та зміст прав людини визначається державою, яка «надає» їх людині, здійснюючи патерналістичні функції. Зазначені різноманітні підходи до розуміння природи прав людини збереглися і у сучасній науці та практиці. Так, норми Конституції США, Франції, Італії та Іспанії втілюють природно-правову концепцію прав людини, а Конституції Німеччини і Австрії — позитивістську.
Права́ людини — це природні можливості індивіда, що забезпечують його життя, людську гідність і свободу діяльності у всіх сферах суспільного життя.
ОтветитьУдалитьПрава людини мають природну сутність і є невід'ємними від індивіда, вони позатериторіальні і позанаціональні, існують незалежно від закріплення в законодавчих актах держави, є об'єктом міжнародно-правового регулювання та захисту.Кожна людина має право вiльно пересуватися i обирати собi мiсце проживання у межах кожної держави.
Кожна людина має право на свободу думки, совiстi i релiгiї; це право включає свободу змiнювати свою релiгiю або переконання i свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання як одноособово, так i разом з iншими, прилюдним або приватним порядком в ученнi, богослужiннi i виконаннi релiгiйних та ритуальних обрядiв.
Кожна людина має право на освiту.Права людини — це основні права і свободи, які надаються людям просто тому, що вони є людьми.
Права людини універсальні
Вони належать кожному, незалежно від їх раси, сексуальної орієнтації, громадянства, статі, національності, етнічної приналежності чи фізичних можливостей.
Права людини вроджені
Ми всі народжуємось з правами людини. Вони належать людям уже тому, що вони люди.
Права людини невід’ємні
Вони не можуть бути відібраними — і крапка. Жодна людина, корпорація, організація або навіть уряд не може позбавити особу його або її прав.
Права людини можуть бути порушені