Кондратюк Юрій Васильович (1897-1942) 21 червня 1897 р. у Полтаві в сім'ї подружжя Шаргей народився майбутній геній космонавтики - син Олександр. Проте всьому світові він відомий як Кондратюк Юрій Васильович. Мати, Людмила Львівна, померла, коли йому ледве виповнилося чотири роки. А батько, Гнат Бенедиктович, був "вічним" студентом. Учився в Київському і Петербурзькому університетах, у Вищій школі технічних наук у Німеччині. Він був людиною з великим обдаруванням, але в житті йому не таланило. Коли Олександру виповнилося лише тринадцять років батько помер. Так і вийшло, що жив і виховувався Олександр у діда з бабою (медичних працівників), людей у Полтаві знаних і шанованих. Хлопець був здібним і цілеспрямованим. У 1916 р. Олександр Шаргей закінчив гімназію зі срібною медаллю і вступив на механічне відділення Петербурзького політехнічного інституту. Звідти юнака призвали на військову службу - на курси прапорщиків при одному з юнкерських училищ. Потім була революція 1917 р. Олександра двічі мобілізували у білу армію, і двічі він дезиртирував з неї. Під час останньої втечі О. Шаргей залишився без документів, які зосталися в штабі однієї з частин денікінської армії. Коли більшовики міцно встали при владі, О. Шаргей зрозумів, чим загрожує йому минуле. У той час він жив на напівлегальному становищі у близьких людей в містечку Малі Виски (тепер - Кіровоградська обл.) і працював на цукровому заводі. Мачуха, Олена Петрівна, дуже любила свого пасинка, і намагалася в будь-який спосіб уберегти йому життя. Тому 15 серпня 1921 р., головним чином на її вимогу, Олександр взяв документи померлого однолітка і став Юрієм Васильовичем Кондратюком. Цю таємницю знали лише кілька людей і зберігали її довгі роки.
Після громадянської війни майбутньому вченому не довелося жити на Полтавщині. Доля закинула його на Північний Кавказ, а потім - у Новосибірськ. У 1927-1933 рр. він займався там проектуванням елеваторної техніки. З 1933 р. Ю. В. Кондратюк - науковий керівник групи з проектування та будівництва Кримської вітроелектростанції. Напередодні Великої Вітчизняної війни він працював у Центроенергобуді в Москві. На початку липня 1941 р. Юрій Васильович добровільно вступив до народного ополчення і вирушив на фронт. З лютого 1942 р. звісток про нього немає. Дата, місце його загибелі і поховання й досі не з'ясовані. Все, що робив Ю. В. Кондратюк, було оригінальним, нестандартним і дуже продуманим в інженерному плані. Але відомими в усьому світі стали його праці саме з теорії ракетно-космічного польоту.
Розробляв основні проблеми космонавтики, космічних польотів і конструювання міжпланетних кораблів, які виклав у праці "Тим, хто буде читати, щоб будувати" (1918-1919 рр.). У праці "Завоювання міжпланетних просторів" (1929 р.) вивів основне рівняння польоту ракети, розглянув енергетично найвигідніші траєкторії космічних польотів, виклав теорію багатоступінчатих ракет... Розглянув проблеми створення проміжних міжпланетних баз, ідею використання гравітаційного поля небесних тіл для розв'язання цих проблем.
Видатну знахідку Ю. В. Кондратюка - засіб досягнення поверхні космічних тіл, насамперед Місяця і Марса, - було застосовано у проекті "Аполлон", у конструкції американського місячного модуля. Залишилися спогади тих, хто знав Юрія Кондратюка.
То був високий чубатий юнак, веселий, товаристський... Дарма, що після тифу, а все в роботі, все було, щось мудрує, вигадує, і руки мав золоті... Взагалі, все матеріальне він мав за ніщо, побут власний для нього нічогісінько не важив... Зате в чому-небудь посприяти іншій людині, хай і малознайомій, чимось зарадити їй, о, тут механік наш давав волю своїй винахідливості... Одне слово, то людина, видно, була з рідкісних, одержимих натур - самий дух невситимості грав у ньому, дух постійних, вічних шукань... Видно, що вмів радуватися життю, наповнено жив, хоча і вкрай невибагливо...".
Тож недарма О. Т. Гончар назвав Ю. Кондратюка "генієм в обмотках". За своє життя ця геніальна людина не встигла здобути ні визнання, ні нагород у себе на Батьківщині. Проте, як першому, хто запропонував створити станцію-супутник Місяця і чиєю ідеєю скористались американські вчені при польоті перших астронавтів на Місяць, Юрію Кондратюку на космодромі мису Канаверал вдячні американці спорудили пам'ятник. Можливо, колись прийде час і це буде зроблено і в нас, в Україні. А поки що ім'ям Кондратюка названо трасу, по якій перша людина висадилася на Місяць, і кратер на зворотному боці Місяця. Детальніше про особисте життя Юрія Васильовича Кондратюка, його родину та винаходи ви прочитаєте у рекомендованих статтях.
Балінський Борис Іванович (1905–1997), м. Київ Видатний ембріолог, ентомо- лог і електронний мікроскопіст. Йому присвятив меморіальну до- повідь на XV Світовім конґресі з електронної мікроскопії один ізїї засновників, лауреат Нобелівсь- кої премії проф. Кембриджського університету Аарон Клуґ. Наро- дився в сім’ї викладачів. Батько викладав історію, мати – біоло- гію. Вони прищеплювали двом своїм дітям любов до поезії, історії, музики – зокрема до українських народних пісень. Канікули діти перебували в діда по мамі, що мешкав у с. Се- веринці на Київщині, священика, якого після приходу ра- дянської влади замордували енкаведисти. Дід подарував Борі книгу про колекціонування метеликів. Це, а також вплив ма- тері, визначило його майбутню професію. 1923 р. вступає до Київського університету, де студіює зоологію під керівницт- вом відомого проф. І. І. Шмальгаузена. 1925 р. публікує свою першу наукову статтю, а 1932 р. виходить його перша монографія українською «Про розвиток ембріона з яйця». Наступного року він професор ембріології в університеті й заступник директора Інституту зоології ВУАН, свого вчителя акад. І. І. Шмальгаузена. 1928 р. одружується з Катериною Сингаївською, народжується син (1934). На Україну суне хмара репресій. Дружину засуджують на 18 міс. таборів за «антисовєтську діяльність», й це – матір 2-річної дитини. Самого звільняють з праці. Згодом йому вдалося влаштува- тися до новоствореного (1921) у Києві Медичного інституту. З початком війни інститут евакуюють до Харкова, куди пере- їхав і він разом з дружиною, звільненою в березні 1939 р. 1943 р. через пережите в таборах помирає дружина. За пев- ний час з матір’ю й 9-річним сином переїздить до Познані, де працює в Інституті рибництва. До кінця війни довелося декілька разів змінювати місце замешкання. Врешті-решт дістав посаду професора гістології в Міжнароднім вільнім університеті, заснованим УНРРА (міжнародна організація со- юзницьких держав, створена у Вашинґтоні для допомоги по- страждалим у війні, діяла 1943–1947) в Мюнхені. 1949 р. його запрошено на посаду викладача кафедри зоології Йоганнес- бурзького університету в Південно-Африканській Республіці. Тут він за 5 років очолює кафедру зоології. 1956 р. їде в науко- ве відрядження до Йєльського університету в США, де знайо- миться з провідними вченими в галузі біології й починає співпрацю з ними. Зокрема з лауреатами Нобелівської премії Д. Е. Паладе й Р. Р. Портером. Завдяки їм почав упроваджува- ти електронно-мікроскопічні методи в ембріології. Його пра- ця про розвиток земноводних (1984) стала найцитованішою в цій галузі в світі. Його підручник «Вступ до ембріології» (1960) видавано 7 разів англійською, двічі – італійською та японською, а також іспанською. Написав понад 130 наукових праць, з них – 22 українською. З 1966 р. президент Електронно-мікро- скопічного й Ентомологічного товариств Південної Африки. Передбачав велику рольмолекулярної біології в з’ясуванні клю- чових механізмів ембріоґенези людини й тварин. Відкрив і описав кілька видів комах, останні роки присвятив генетич- ним дослідженням метеликів.
Работу сделала Лина Макаренко Одним із прикладів вертикальної соціальної мобільності може бути життя і творчість російського співака, соліста групи «Ласковый май»- Юрiя Шатунова. Народився Юрiй Васильович Шатунов 6 вересня 1973 року в родині Василя Дмитровича Клименка (н. 1950) і Віри Гаврилівни Шатунової (27.01.1955 — 7.11.1984) в місті Кумертау Башкирської АРСР.
Батько і мати одружилися у віці 23 і 18 років відповідно. Ставлення батька до сина було прохолодним, тому Юрій отримав прізвище матері, а раннє дитинство (до чотирьох років) провів у бабусі з дідусем по материнській лінії — Катерини Іванівни Шатунової (05.12.1924 — 26.11.2002) і Гаврила Єгоровича Шатунова (04.06.1923 — 20.01.1976) в селищі П'ятки (передмістя Кумертау). Коли хлопчикові було три роки, батьки розлучилися, а в 1977 році він разом з матір'ю переїхав в село Савельєвка. Через деякий час мати вийшла заміж вдруге. Проте вітчим мав проблеми з алкоголем, і Юрій нерідко втікав з дому до родичів, найчастіше до дідуся з бабусею. У 1980 році Шатунов почав навчатись у школі в селі Стара Отрада, але з вересня 1984 року (Юрію в цей час виповнилося 11 років) мати у зв'язку з загостренням хворобою перевела сина в школу-інтернат № 2 міста Кумертау, а через два місяці, 7 листопада 1984 року, Віра Шатунова померла від серцевої недостатності. Батько не проявив інтерес до сина, тому Юрій був узятий на виховання тіткою Ніною Гаврилівною з селища Тюльган. Однак і там Юрій почав тікати з дому, а в період з листопада 1984 року по жовтень 1985 року блукав по Башкирії та Оренбурзькій області. В листопаді 1985 року в Оренбурзі засідала комісія, де вирішувалася подальша доля Шатунова. Там побачила Юрія директор дитячого будинку селища Акбулак Валентина Миколаївна Тазекенова. Відчувши співчуття до долі підлітка, вона вплинула на рішення комісії і оформила його в керований нею дитячий будинок. У жовтні 1986 року Тазекенову призначили директором школи-інтернату № 2 міста Оренбурга і Юрій поїхав за нею. В оренбурзькому інтернаті він познайомився із керівником гуртка художньої самодіяльності Сергієм Борисовичем Кузнєцовим. Таким чином, починається історія групи «Ласковый май». Не дивлячись на всi перешкоди, що траплялися на життєвому шляху спiвака, Юрiю Шатунову вдалося досягти успiху.
Назарова Даша 1БШ Ле́ся Украї́нка (справжнє ім'я Лари́са Петрі́вна Ко́сач-Кві́тка; нар.13 (25) лютого 1871, Новоград-Волинський[3] — †19 липня (1 серпня) 1913, Сурамі) — українська письменниця, перекладач, культурний діяч.
Писала у жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.
Відома завдяки своїм збіркам поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поем «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), драм «Бояриня» (1913), «Кассандра» (1903—1907), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911) та ін. .Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько, Петро Антонович Косач — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. Дитячі роки пройшли на Волині: у Новограді-Волинському (1871 — весна 1879), Луцьку, в селі Колодяжному, що під Ковелем.
У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Дядько Лесі (так її називали у сім'ї і це домашнє ім'я стало літературним псевдонімом) — Михайло Драгоманов, був відомим ученим, громадським діячем, який перед еміграцією до Франції й Болгарії співпрацював із Іваном Франком. Йому належить одна з провідних ролей у формуванні племінниці згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона переросла, і допомагав їй як літературний критик і фольклорист.
Дитинство Леся Українка та її брат Михайло (в сім'ї їх називали спільним ім'ям — Мишелося) навчалися у приватних учителів. Рано (у 4 роки) навчилася читати[4]. У січні 1876 року О. П. Косач з дітьми Михайлом і Ларисою приїхали до Києва, щоб попрощатися з М. П. Драгомановим перед його вимушеною еміграцією.
« Пригадую, … я привезла своїх старших дітей Михася й Лесю до Києва; жили вони якийсь час у Михайла, щоб скількимога ближче спізнатися з дядьком і його родиною[5] » Влітку того ж року О. П. Косач разом з Лесею та Михайлом відпочивають в селі Жабориці. Тут Леся вперше почула розповіді матері про Мавку.
« …Видко було, що перебування в Жабориці зробило на Лесю дуже велике враження і дуже їй сподобалося: вона, бувало, раз у раз із втіхою згадує, що те або те чула чи бачила в Жабориці… Жаборицькі пісні, казки, різні повір'я, звичаї, купальські, жнив'яні і т. д. Леся добре пам'ятала і часто згадувала…[6] » Шість ро́ків ма́вши Леся почала вчитися вишивати.
« Леся зосереджена і дуже вражлива. Багато часу присвячує вишиванню, могла навіть вишити батькові сорочку.У 1878 році батьки Лесі поїхали на Всесвітню виставку до Парижу, де зустрілися з Михайлом Драгомановим. У цей час доглядати дітей приїздить Олена Антонівна Косач, сестра Лесиного батька. Дружба з «тіткою Єлею» залишила помітний слід в житті і творчості поетеси[8].
7 (19) листопада того ж року наказом міністерства внутрішніх справ П. А. Косача перевели на роботу до Луцька.
« …Батька нашого переведено з обжитого місця, щоб покарати за його «українофільство» та за побачення, під час подорожі до Парижа на виставку 1878 року, з емігрантом, батьковим другом, а материним братом Михайлом Петровичем Драгомановим [9] » У березні 1879 заарештовано Олену Антонівну Косач, тітку Лесі, за участь у замаху на шефа жандармів Дрентельна; пізніше її вислано в Олонецьку губернію, а 1881 р. заслано до Сибіру на 5 років (м. Ялуторовськ Тюменської обл., а потім у м. Тюмень)[10] Дізнавшись про це, Леся в кінці 1879 або на початку 1880 року написала свою першу поезію — «Надія».
Влітку 1880 р. Олександра Антонівна Косач-Шимановська, тітка Лесі, з двома синами переїздить до Луцька, мешкає в родині Косачів. Причиною переїзду став арешт і заслання до Сибіру її чоловіка Бориса Шимановського. «Тітка Саша» — перша Лесина вчителька музики. До неї Леся зберігала все життя почуття великої вдячності.
6(18) січня під час святкування Водохреща Леся дуже застудилася, що надалі призвело до тяжкої хвороби.
Цього ж року О. П. Косач повезла Михайла, Лесю, Ольгу до Києва для навчання під керівництвом приватних вчителів. Михайло й Леся почали вчитись за програмою чоловічої гімназії, там Леся бере уроки гри на фортепіано у дружини М. Лисенка — Ольги Олександрівни О'Коннор.
На початку травня 1882 року Косачі переїздять в село Колодяжне, що відтоді стало їхнім постійним місцем проживання.
« Наша сім'я жила в дуже близьких стосунках з селянами, всі ми, в тому числі й Леся, може, ще більше, ніж хто, мали між колодяжненцями не лише знайомих, а й приятелів, і товаришок, і товаришів, тому весь їх побут дуже скоро став нам відомим, а далі й рідним » А тим часом Леся з братом Михайлом живуть у Києві, вчаться у приватних вчителів, зокрема вивчають грецьку і латинську мови.
Влітку 1883 року Лесі діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року професор Олександр Рінек прооперував їй ліву руку, видалив кістки, уражені патологічним процесом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров'я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови.
29 травня (10 червня) 1882 року народилась сестра Оксана, 22 серпня (2 вересня) 1884 — брат Микола.
Юність Починаючи з 1884 року, Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря». Саме цього року з'явився псевдонім «Леся Українка».
Сердечна дружба єднає Ларису з її старшим братом Михайлом. За нерозлучність у сім'ї їх називали спільним ім'ям «Мишолосіє», пізніше Ларису в сім'ї називали Лесею.
Деякий час Лариса навчалася в школі Олександра Мурашка в Києві. З цього періоду залишилась одна картина, намальована олійними фарбами. Пізніше Ларисі довелося здобувати освіту самостійно, в чому допомагала мати.
Вона знала багато європейських мов, крім слов'янських: української, російської, польської, болгарської, також давньогрецьку та латинську, що свідчило про її високий інтелектуальний рівень. Олена Петрівна виховувала її як сильну людину, яка не мала права до надмірного виявлення своїх почуттів. Слід цієї «paidei» можна знайти в кожному творі «поодинокого мужчини». Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів» (надрукована в Катеринославі 1918). Українка багато перекладала Миколу Гоголя, Адама Міцкевича, Генріха Гайне, Віктора Гюґо, Гомера. Зрілість Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України: Іваном Франком, Михайлом Павликом, Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником, Осипом Маковеєм, Наталією Кобринською. Основний зарис соціально-політичний світогляду Л. Косач сформувався після цілорічного (1894—1895) її перебування у її вуйка — Михайла Драгоманова в Софії і трагічної події, якою була для неї його смерть. У 1896—1898 рр. Леся Українка стає однією із співзасновників першої на Наддніпрянщині української соціалістичної організації[11].
Історію кохання Лесі Українки часто розпочинають із Сергія Мержинського. Приязнь Лесі Українки і Ольги Кобилянської (збереглися листи Л. Косач) допомагає в розумінні Лесиного твору «Блакитна троянда» (1896).
Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, Одещині, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці.
Останні роки життя На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва[12]. А в кінці березня разом з Климентом Квіткою здійснила поїздку до Криму, де, зокрема, побувала у Севастополі, Алупці та Ялті.7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві і оселились на вулиці Великій Підвальній (тепер вул. Ярославів вал), 32, кв. 11 у Києві[15]. 21 серпня вони разом вирушили до Криму, де Климент Квітка одержав посаду в суді. У цей час Вона багато працює на літературній ниві. 5 травня 1907 написала драматичну поему «Айша та Мохаммед», 18 травня остаточно завершила поему «Кассандра», роботу над якою розпочала ще у 1903. 12 травня надіслала до альманаху «З неволі» (Вологда) драматичну поему «На руїнах». Видання призначалося для допомоги політичним засланцям[17] У вересні було написано поезію «За горою блискавиці», продовжено роботу над творами «У пущі», «Руфін і Прісцілла»[18].
Останні роки життя Лесі Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драми. На звістку про важкий стан Лариси Петрівни до Грузії приїхала її мати. То власне їй письменниця диктувала проекти своєї так і ненаписаної драми «На берегах Александрії»[19]. Символічне значення її творчості можна прочитати в молитві дітей до Геліоса над манускриптами.
Померла 19 липня (1 серпня) 1913 року в Сурамі у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві (надгробний пам'ятник — бронза, граніт; скульптор Г. Л. Петрашевич; встановлений у 1939 році)[20]. Могила Лесі Українки є національною пам'яткою.
Україна – країна, багата на талановитих людей. На її території та поза її межами проживає значна кількість видатних українців, які збагатили світ своїми талантами. Родоначальник “Катюші” Мало хто знає, що предка міністра вуглепрому - Олександра Засядька - вважають родоначальником сучасної ракетної артилерії. Після служби в армії і виходу у відставку Олександр Дмитрович, продавши маєток батька, вирішив витратити всі гроші на створення ракетної зброї. Кілька років наполегливої праці принесли свої плоди - були створені ракети, які прицільно вражали ціль на відстані 6 кілометрів. Цей принцип взяли за основу при створенні знаменитих “катюш”, завдяки яким, як вважають деякі історики, вдалося змінити хід Другої світової війни. Україна виступала свого роду донором для російської культури. Відбувалась "українізація" російської культури. Протягом другої половини XVII ст. і в ХVIII ст. українських вчених, літераторів, педагогів переводили до Москви і Петербурга. Серед них були Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Епіфаній Славинецький, Симеон Полоцький. Сьогодні в Україну повернуто ім'я М.С. Грушевського, його величезну наукову спадщину. Світову славу вчений здобув завдяки фундаментальній дослідницькій праці "Історія України-Руси". Це найголовніше, що є в його друкованому доробку, в якому значиться близько двох тисяч назв. Взагалі мало в світі знайдеться вчених (в Україні нікого), хто б міг стати врівень з М.С. Грушевським за продуктивністю творчої роботи.
Родоначальник “Катюші” Мало хто знає, що предка міністра вуглепрому - Олександра Засядька - вважають родоначальником сучасної ракетної артилерії. Після служби в армії і виходу у відставку Олександр Дмитрович, продавши маєток батька, вирішив витратити всі гроші на створення ракетної зброї. Кілька років наполегливої праці принесли свої плоди - були створені ракети, які прицільно вражали ціль на відстані 6 кілометрів. Цей принцип взяли за основу при створенні знаменитих “катюш”, завдяки яким, як вважають деякі історики, вдалося змінити хід Другої світової війни. Знаменитий зварювальник Перелік видатних українських вчених був би неповним без Євгена Оскаровича Патона - видатного спеціаліста в галузі зварювання і мостобудування. Патон першим сформулював принципи розрахунку і побудови клепаних мостів. Але світову славу він здобув як розробник технології зварювання спеціальних сталей. В роки війни його розробки були впроваджені у оборонну промисловість. Саме завдяки Патону і його розрахункам вдалося у вісім (!) разів знизити затрати при виготовленні танка Т-34. Уже після війни вчений спрямував свою діяльність в мирне русло. Він - автор більше 100 зварних мостів. Один з найбільших його проектів - міст Патона в Києві.
Україна – країна, багата на талановитих людей. На її території та поза її межами проживає значна кількість видатних українців, які збагатили світ своїми талантами.Родоначальник “Катюші” Мало хто знає, що предка міністра вуглепрому - Олександра Засядька - вважають родоначальником сучасної ракетної артилерії. Після служби в армії і виходу у відставку Олександр Дмитрович, продавши маєток батька, вирішив витратити всі гроші на створення ракетної зброї. Кілька років наполегливої праці принесли свої плоди - були створені ракети, які прицільно вражали ціль на відстані 6 кілометрів. Цей принцип взяли за основу при створенні знаменитих “катюш”, завдяки яким, як вважають деякі історики, вдалося змінити хід Другої світової війни.Знаменитий зварювальник Перелік видатних українських вчених був би неповним без Євгена Оскаровича Патона - видатного спеціаліста в галузі зварювання і мостобудування. Патон першим сформулював принципи розрахунку і побудови клепаних мостів. Але світову славу він здобув як розробник технології зварювання спеціальних сталей. В роки війни його розробки були впроваджені у оборонну промисловість. Саме завдяки Патону і його розрахункам вдалося у вісім (!) разів знизити затрати при виготовленні танка Т-34. Уже після війни вчений спрямував свою діяльність в мирне русло. Він - автор більше 100 зварних мостів. Один з найбільших його проектів - міст Патона в Києві.Вертоліт київського хлопчини Ще одним видатним українцем, ім’я якого змінило хід історії, є Ігор Іванович Сікорський. “Гранд”, “Руський витязь”, “Ілля Муромець” - ці багатодвигунні літаки були створені на Російсько-Балтійському заводі під керівництвом Сікорського. Всього за роки Першої світової війни було побудовано 75 чотиридвигунних бомбардувальників Сікорського. Створенням літаків Сікорський зайнявся і в США, куди емігрував після Жовтневої революції. Але своє захоплення вертольотами не забув, повернувшись до нього наприкінці 1930-х років. Цього разу спроба була успішною. Вертольоти Сікорського встановили кілька світових рекордів; їх закуповували різні цивільні державні агентства і авіакомпанії, а також армія. Найвідоміша розробка Сікорського - вертоліт S-51, котрий широко застосовувався у бойових операціях.Україна виступала свого роду донором для російської культури. Відбувалась "українізація" російської культури. Протягом другої половини XVII ст. і в ХVIII ст. українських вчених, літераторів, педагогів переводили до Москви і Петербурга. Серед них були Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Епіфаній Славинецький, Симеон Полоцький.
Першим на планеті стрибуном із жердиною, якому 13 липня 1985 року в передмісті Парижа, на стадіоні імені Жана Боуена, підкорилась шестиметрова висота, став донецький стрибун Сергій Бубка. Він — володар олімпійського «золота» на Олімпіаді-1988 у Сеулі, шестикратний чемпіон світу. Протягом 20-ти років Бубка нікому в світі не поступався троном найкращого стрибуна з жердиною! Сергій Бубка неодноразово визнавався кращим спортсменом світу. Досі ніким не побито його світові рекорди на відкритому повітрі — 6,14 м (1994) і в залі — 6,15 м (1993). Феноменальному легкоатлету 2001 року присвоєно високе звання Герой України. Біля входу на стадіон «Локомотив» у Донецьку тепер можна побачити й бронзового Бубку — такої честі, крім нього, у світі удостоєно всього трьох спортсменів.
Микола Шматько з Луганська, відомий у світі як справжній «король мармуру.До Флоренції майстер відправив три скульптурні роботи. «Білл Гейтс» — бюст бізнесмена, розміщений на диску з назвою створеної ним фірми, а диск спирається на кулю, що символізує нашу планету. Друга робота — «Лугань» .І третя — «Дівчина з диском» — один із найвідоміших творів скульптора Шматька. Своїми художніми роботами Микола Шматько представляв в Італії всю Україну. Досі такої нагороди, яку в світі мистецтва шанують нарівні з Нобелівською премією, не мав жодний український художник.
Васи́ль Микола́йович Ремесло́ — український радянський вчений в галузі селекції та насінництва пшениці. Академік АН СРСР (з 1974 року) і ВАСГНІЛ (з 1964 року). Член-кореспондент Академії сільськогосподарських наук НДР (з 1974 року). Доктор сільськогосподарських наук (з 1964 року). Член ЦК КПУ у 1966 — 1983 р. Депутат Верховної Ради УРСР 6-10-го скликань. Великою заслугою вченого є розробка та впровадження в селекційну практику методу отримання високоврожайних сортів озимої пшениці з підвищеною стійкістю до екстремальних умов. Роботи зі створення пластичних зимостійких сортів озимої пшениці значно розширили ареал вирощування цієї культури в нетрадиційних зонах. Сорти озимої пшениці, створені особисто і під його керівництвом, стали значущим фактором підвищення врожайності і валових зборів зерна в колишньому СРСР і країнах РЕВ. Шедевром світової селекції є сорт «Миронівська-808», а всього ним створено і районовано 20 сортів озимої пшениці. Автор понад 200 наукових праць, у тому числі 5 монографій. Ряд праць опубліковано за кордоном.
Васи́ль Микола́йович Ремесло́ — український радянський вчений в галузі селекції та насінництва пшениці. Академік АН СРСР (з 1974 року) і ВАСГНІЛ (з 1964 року). Член-кореспондент Академії сільськогосподарських наук НДР (з 1974 року). Доктор сільськогосподарських наук (з 1964 року). Член ЦК КПУ у 1966 — 1983 р. Депутат Верховної Ради УРСР 6-10-го скликань. Великою заслугою вченого є розробка та впровадження в селекційну практику методу отримання високоврожайних сортів озимої пшениці з підвищеною стійкістю до екстремальних умов. Роботи зі створення пластичних зимостійких сортів озимої пшениці значно розширили ареал вирощування цієї культури в нетрадиційних зонах. Сорти озимої пшениці, створені особисто і під його керівництвом, стали значущим фактором підвищення врожайності і валових зборів зерна в колишньому СРСР і країнах РЕВ. Шедевром світової селекції є сорт «Миронівська-808», а всього ним створено і районовано 20 сортів озимої пшениці. Автор понад 200 наукових праць, у тому числі 5 монографій. Ряд праць опубліковано за кордоном.
Микола Шматько з Луганська, відомий у світі як справжній «король мармуру.До Флоренції майстер відправив три скульптурні роботи. «Білл Гейтс» — бюст бізнесмена, розміщений на диску з назвою створеної ним фірми, а диск спирається на кулю, що символізує нашу планету. Друга робота — «Лугань» .І третя — «Дівчина з диском» — один із найвідоміших творів скульптора Шматька. Своїми художніми роботами Микола Шматько представляв в Італії всю Україну. Досі такої нагороди, яку в світі мистецтва шанують нарівні з Нобелівською премією, не мав жодний український художник.
Ґерета Ігор Петрович (1938–2002), с. Скоморохи, Тернопілля Видатний історик, джерело- знавець, археолог, краєзнавець. Автор сенсаційного відкриття ка- м’яної гробниці культури куляс- тих амфор (ІІІ тисячоліття до Р. Х.). Батько був священик, поет і ком- позитор. Серед родичів були ви- датні діячі української культури й борці за волю України – член уряду ЗУНР і генерал УПА. Після середньої школи вступає на істо- ричний факультет Чернівецького університету, після закінчення якого (1962) розпочинає роботу в Тернопільськім краєзнавчім музеї. Бере участь в археологіч- них експедиціях, 1964 р. здійснює перші самостійні розкопки. Під час дослідження території Тернопільської области відкрив понад сто археологічних пам’яток різних часів. Зокрема, похо- вання епохи бронзи й поморської культури (ІІ ст. до Р. Х.), другий за величиною в Україні могильник черняхівської 26 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ культури (286 поховань), 21 поховання давньоруського часу й черняхівське поселення. Свої результати подає на багатьох всесоюзних і міжнародних конференціях (Київ, Львів, Одеса, Дніпропетровськ, Вінниця, Ужгород, Кам’янець-Подільський, Луцьк, Москва, Люблін, Масломенч та ін.). Співавтор трьох монографій про археологічні пам’ятки Прикарпаття й Волині, автор кількох книжок з різноманітних аспектів археології й понад ста статей в енциклопедіях, збірниках і журналах Ук- раїни, Канади, Росії, Сербії. Упродовж багатьох років керу- вав археологічною практикою студентів-істориків низки пе- дагогічних університетів. Залишилася незавершена моногра- фія «Мистецтво черняхівських племен». За невтомну діяль- ність у справі збереження історико-культурної спадщини України дістав премію ім. Вікентія Хвойки (2002) й звання «Заслужений діяч мистецтв України». Активний громадський діяч. Один з організаторів музеїв Соломії Крушельницької в с. Білій і Володимира Гнатюка у Велесневі. Влітку 1965 р. звинувачений у «буржуазнім націоналізмі» й наступного року засуджений до 5 років умовно. Співзасновник першої в Тер- нополі опозиційної організації «Тернове поле» й Товариства української мови (1988), Товариства «Меморіал» (1989). 1991 р. заснував художню премію ім. Михайла Бойчука й Інститут національного відродження України в Тернополі. На- ступного року організував кафедру української культури в Тернопільській вищій духовній семінарії ім. Й. Сліпого, де читав курс археології. 1999 р. організував стипендію ім. Ми- коли Литвина для студентів-бандуристів з Тернопілля.
Історія світової культури дає можливість зрозуміти та гідно оцінити внесок українських митців до її скарбниці. У різних частинах світу – Європі, Америці та Австралії – оселилися митці-українці зі своїми поглядами на мистецтво, світоглядними позиціями, своєрідним менталітетом і національною гордістю. Проявивши себе в найрізноманітніших напрямах і течіях світової культури, вони знайшли власні стежки до вершин Олімпу.
MGM Resorts Casino Hotel and Spa Launches First Legal MGM 포천 출장안마 Resorts Casino Hotel and Spa, a 이천 출장안마 Las Vegas-style hotel with world-class 인천광역 출장마사지 guest 밀양 출장샵 rooms, has officially 김천 출장샵 opened its doors to the public.
Кондратюк Юрій Васильович
ОтветитьУдалить(1897-1942)
21 червня 1897 р. у Полтаві в сім'ї подружжя Шаргей народився майбутній геній космонавтики - син Олександр. Проте всьому світові він відомий як Кондратюк Юрій Васильович. Мати, Людмила Львівна, померла, коли йому ледве виповнилося чотири роки. А батько, Гнат Бенедиктович, був "вічним" студентом. Учився в Київському і Петербурзькому університетах, у Вищій школі технічних наук у Німеччині. Він був людиною з великим обдаруванням, але в житті йому не таланило. Коли Олександру виповнилося лише тринадцять років батько помер. Так і вийшло, що жив і виховувався Олександр у діда з бабою (медичних працівників), людей у Полтаві знаних і шанованих. Хлопець був здібним і цілеспрямованим. У 1916 р. Олександр Шаргей закінчив гімназію зі срібною медаллю і вступив на механічне відділення Петербурзького політехнічного інституту. Звідти юнака призвали на військову службу - на курси прапорщиків при одному з юнкерських училищ. Потім була революція 1917 р. Олександра двічі мобілізували у білу армію, і двічі він дезиртирував з неї. Під час останньої втечі О. Шаргей залишився без документів, які зосталися в штабі однієї з частин денікінської армії. Коли більшовики міцно встали при владі, О. Шаргей зрозумів, чим загрожує йому минуле. У той час він жив на напівлегальному становищі у близьких людей в містечку Малі Виски (тепер - Кіровоградська обл.) і працював на цукровому заводі. Мачуха, Олена Петрівна, дуже любила свого пасинка, і намагалася в будь-який спосіб уберегти йому життя. Тому 15 серпня 1921 р., головним чином на її вимогу, Олександр взяв документи померлого однолітка і став Юрієм Васильовичем Кондратюком. Цю таємницю знали лише кілька людей і зберігали її довгі роки.
Після громадянської війни майбутньому вченому не довелося жити на Полтавщині. Доля закинула його на Північний Кавказ, а потім - у Новосибірськ. У 1927-1933 рр. він займався там проектуванням елеваторної техніки. З 1933 р. Ю. В. Кондратюк - науковий керівник групи з проектування та будівництва Кримської вітроелектростанції. Напередодні Великої Вітчизняної війни він працював у Центроенергобуді в Москві. На початку липня 1941 р. Юрій Васильович добровільно вступив до народного ополчення і вирушив на фронт. З лютого 1942 р. звісток про нього немає. Дата, місце його загибелі і поховання й досі не з'ясовані.
Все, що робив Ю. В. Кондратюк, було оригінальним, нестандартним і дуже продуманим в інженерному плані. Але відомими в усьому світі стали його праці саме з теорії ракетно-космічного польоту.
Розробляв основні проблеми космонавтики, космічних польотів і конструювання міжпланетних кораблів, які виклав у праці "Тим, хто буде читати, щоб будувати" (1918-1919 рр.). У праці "Завоювання міжпланетних просторів" (1929 р.) вивів основне рівняння польоту ракети, розглянув енергетично найвигідніші траєкторії космічних польотів, виклав теорію багатоступінчатих ракет... Розглянув проблеми створення проміжних міжпланетних баз, ідею використання гравітаційного поля небесних тіл для розв'язання цих проблем.
Видатну знахідку Ю. В. Кондратюка - засіб досягнення поверхні космічних тіл, насамперед Місяця і Марса, - було застосовано у проекті "Аполлон", у конструкції американського місячного модуля.
Залишилися спогади тих, хто знав Юрія Кондратюка.
То був високий чубатий юнак, веселий, товаристський... Дарма, що після тифу, а все в роботі, все було, щось мудрує, вигадує, і руки мав золоті... Взагалі, все матеріальне він мав за ніщо, побут власний для нього нічогісінько не важив... Зате в чому-небудь посприяти іншій людині, хай і малознайомій, чимось зарадити їй, о, тут механік наш давав волю своїй винахідливості... Одне слово, то людина, видно, була з рідкісних, одержимих натур - самий дух невситимості грав у ньому, дух постійних, вічних шукань... Видно, що вмів радуватися життю, наповнено жив, хоча і вкрай невибагливо...".
Тож недарма О. Т. Гончар назвав Ю. Кондратюка "генієм в обмотках".
ОтветитьУдалитьЗа своє життя ця геніальна людина не встигла здобути ні визнання, ні нагород у себе на Батьківщині. Проте, як першому, хто запропонував створити станцію-супутник Місяця і чиєю ідеєю скористались американські вчені при польоті перших астронавтів на Місяць, Юрію Кондратюку на космодромі мису Канаверал вдячні американці спорудили пам'ятник. Можливо, колись прийде час і це буде зроблено і в нас, в Україні. А поки що ім'ям Кондратюка названо трасу, по якій перша людина висадилася на Місяць, і кратер на зворотному боці Місяця.
Детальніше про особисте життя Юрія Васильовича Кондратюка, його родину та винаходи ви прочитаєте у рекомендованих статтях.
Балінський Борис Іванович (1905–1997),
ОтветитьУдалитьм. Київ
Видатний ембріолог, ентомо-
лог і електронний мікроскопіст.
Йому присвятив меморіальну до-
повідь на XV Світовім конґресі з
електронної мікроскопії один ізїї
засновників, лауреат Нобелівсь-
кої премії проф. Кембриджського
університету Аарон Клуґ. Наро-
дився в сім’ї викладачів. Батько
викладав історію, мати – біоло-
гію. Вони прищеплювали двом
своїм дітям любов до поезії,
історії, музики – зокрема до українських народних пісень.
Канікули діти перебували в діда по мамі, що мешкав у с. Се-
веринці на Київщині, священика, якого після приходу ра-
дянської влади замордували енкаведисти. Дід подарував Борі
книгу про колекціонування метеликів. Це, а також вплив ма-
тері, визначило його майбутню професію. 1923 р. вступає до
Київського університету, де студіює зоологію під керівницт-
вом відомого проф. І. І. Шмальгаузена. 1925 р. публікує свою
першу наукову статтю, а 1932 р. виходить його перша
монографія українською «Про розвиток ембріона з яйця».
Наступного року він професор ембріології в університеті й
заступник директора Інституту зоології ВУАН, свого вчителя
акад. І. І. Шмальгаузена. 1928 р. одружується з Катериною
Сингаївською, народжується син (1934). На Україну суне
хмара репресій. Дружину засуджують на 18 міс. таборів за
«антисовєтську діяльність», й це – матір 2-річної дитини.
Самого звільняють з праці. Згодом йому вдалося влаштува-
тися до новоствореного (1921) у Києві Медичного інституту.
З початком війни інститут евакуюють до Харкова, куди пере-
їхав і він разом з дружиною, звільненою в березні 1939 р.
1943 р. через пережите в таборах помирає дружина. За пев-
ний час з матір’ю й 9-річним сином переїздить до Познані,
де працює в Інституті рибництва. До кінця війни довелося
декілька разів змінювати місце замешкання. Врешті-решт
дістав посаду професора гістології в Міжнароднім вільнім
університеті, заснованим УНРРА (міжнародна організація со-
юзницьких держав, створена у Вашинґтоні для допомоги по-
страждалим у війні, діяла 1943–1947) в Мюнхені. 1949 р. його
запрошено на посаду викладача кафедри зоології Йоганнес-
бурзького університету в Південно-Африканській Республіці.
Тут він за 5 років очолює кафедру зоології. 1956 р. їде в науко-
ве відрядження до Йєльського університету в США, де знайо-
миться з провідними вченими в галузі біології й починає
співпрацю з ними. Зокрема з лауреатами Нобелівської премії
Д. Е. Паладе й Р. Р. Портером. Завдяки їм почав упроваджува-
ти електронно-мікроскопічні методи в ембріології. Його пра-
ця про розвиток земноводних (1984) стала найцитованішою в
цій галузі в світі. Його підручник «Вступ до ембріології» (1960)
видавано 7 разів англійською, двічі – італійською та японською,
а також іспанською. Написав понад 130 наукових праць,
з них – 22 українською. З 1966 р. президент Електронно-мікро-
скопічного й Ентомологічного товариств Південної Африки.
Передбачав велику рольмолекулярної біології в з’ясуванні клю-
чових механізмів ембріоґенези людини й тварин. Відкрив і
описав кілька видів комах, останні роки присвятив генетич-
ним дослідженням метеликів.
Работу сделала Лина Макаренко
ОтветитьУдалитьОдним із прикладів вертикальної соціальної мобільності може бути життя і творчість російського співака, соліста групи «Ласковый май»- Юрiя Шатунова.
Народився Юрiй Васильович Шатунов 6 вересня 1973 року в родині Василя Дмитровича Клименка (н. 1950) і Віри Гаврилівни Шатунової (27.01.1955 — 7.11.1984) в місті Кумертау Башкирської АРСР.
Батько і мати одружилися у віці 23 і 18 років відповідно. Ставлення батька до сина було прохолодним, тому Юрій отримав прізвище матері, а раннє дитинство (до чотирьох років) провів у бабусі з дідусем по материнській лінії — Катерини Іванівни Шатунової (05.12.1924 — 26.11.2002) і Гаврила Єгоровича Шатунова (04.06.1923 — 20.01.1976) в селищі П'ятки (передмістя Кумертау). Коли хлопчикові було три роки, батьки розлучилися, а в 1977 році він разом з матір'ю переїхав в село Савельєвка. Через деякий час мати вийшла заміж вдруге. Проте вітчим мав проблеми з алкоголем, і Юрій нерідко втікав з дому до родичів, найчастіше до дідуся з бабусею.
У 1980 році Шатунов почав навчатись у школі в селі Стара Отрада, але з вересня 1984 року (Юрію в цей час виповнилося 11 років) мати у зв'язку з загостренням хворобою перевела сина в школу-інтернат № 2 міста Кумертау, а через два місяці, 7 листопада 1984 року, Віра Шатунова померла від серцевої недостатності. Батько не проявив інтерес до сина, тому Юрій був узятий на виховання тіткою Ніною Гаврилівною з селища Тюльган. Однак і там Юрій почав тікати з дому, а в період з листопада 1984 року по жовтень 1985 року блукав по Башкирії та Оренбурзькій області.
В листопаді 1985 року в Оренбурзі засідала комісія, де вирішувалася подальша доля Шатунова. Там побачила Юрія директор дитячого будинку селища Акбулак Валентина Миколаївна Тазекенова. Відчувши співчуття до долі підлітка, вона вплинула на рішення комісії і оформила його в керований нею дитячий будинок. У жовтні 1986 року Тазекенову призначили директором школи-інтернату № 2 міста Оренбурга і Юрій поїхав за нею. В оренбурзькому інтернаті він познайомився із керівником гуртка художньої самодіяльності Сергієм Борисовичем Кузнєцовим. Таким чином, починається історія групи «Ласковый май».
Не дивлячись на всi перешкоди, що траплялися на життєвому шляху спiвака, Юрiю Шатунову вдалося досягти успiху.
Назарова Даша 1БШ
ОтветитьУдалитьЛе́ся Украї́нка (справжнє ім'я Лари́са Петрі́вна Ко́сач-Кві́тка; нар.13 (25) лютого 1871, Новоград-Волинський[3] — †19 липня (1 серпня) 1913, Сурамі) — українська письменниця, перекладач, культурний діяч.
Писала у жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.
Відома завдяки своїм збіркам поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поем «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), драм «Бояриня» (1913), «Кассандра» (1903—1907), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911) та ін.
.Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько, Петро Антонович Косач — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. Дитячі роки пройшли на Волині: у Новограді-Волинському (1871 — весна 1879), Луцьку, в селі Колодяжному, що під Ковелем.
У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Дядько Лесі (так її називали у сім'ї і це домашнє ім'я стало літературним псевдонімом) — Михайло Драгоманов, був відомим ученим, громадським діячем, який перед еміграцією до Франції й Болгарії співпрацював із Іваном Франком. Йому належить одна з провідних ролей у формуванні племінниці згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона переросла, і допомагав їй як літературний критик і фольклорист.
Дитинство
ОтветитьУдалитьЛеся Українка та її брат Михайло (в сім'ї їх називали спільним ім'ям — Мишелося) навчалися у приватних учителів. Рано (у 4 роки) навчилася читати[4]. У січні 1876 року О. П. Косач з дітьми Михайлом і Ларисою приїхали до Києва, щоб попрощатися з М. П. Драгомановим перед його вимушеною еміграцією.
« Пригадую, … я привезла своїх старших дітей Михася й Лесю до Києва; жили вони якийсь час у Михайла, щоб скількимога ближче спізнатися з дядьком і його родиною[5] »
Влітку того ж року О. П. Косач разом з Лесею та Михайлом відпочивають в селі Жабориці. Тут Леся вперше почула розповіді матері про Мавку.
« …Видко було, що перебування в Жабориці зробило на Лесю дуже велике враження і дуже їй сподобалося: вона, бувало, раз у раз із втіхою згадує, що те або те чула чи бачила в Жабориці… Жаборицькі пісні, казки, різні повір'я, звичаї, купальські, жнив'яні і т. д. Леся добре пам'ятала і часто згадувала…[6] »
Шість ро́ків ма́вши Леся почала вчитися вишивати.
« Леся зосереджена і дуже вражлива. Багато часу присвячує вишиванню, могла навіть вишити батькові сорочку.У 1878 році батьки Лесі поїхали на Всесвітню виставку до Парижу, де зустрілися з Михайлом Драгомановим. У цей час доглядати дітей приїздить Олена Антонівна Косач, сестра Лесиного батька. Дружба з «тіткою Єлею» залишила помітний слід в житті і творчості поетеси[8].
7 (19) листопада того ж року наказом міністерства внутрішніх справ П. А. Косача перевели на роботу до Луцька.
« …Батька нашого переведено з обжитого місця, щоб покарати за його «українофільство» та за побачення, під час подорожі до Парижа на виставку 1878 року, з емігрантом, батьковим другом, а материним братом Михайлом Петровичем Драгомановим [9] »
У березні 1879 заарештовано Олену Антонівну Косач, тітку Лесі, за участь у замаху на шефа жандармів Дрентельна; пізніше її вислано в Олонецьку губернію, а 1881 р. заслано до Сибіру на 5 років (м. Ялуторовськ Тюменської обл., а потім у м. Тюмень)[10] Дізнавшись про це, Леся в кінці 1879 або на початку 1880 року написала свою першу поезію — «Надія».
Влітку 1880 р. Олександра Антонівна Косач-Шимановська, тітка Лесі, з двома синами переїздить до Луцька, мешкає в родині Косачів. Причиною переїзду став арешт і заслання до Сибіру її чоловіка Бориса Шимановського. «Тітка Саша» — перша Лесина вчителька музики. До неї Леся зберігала все життя почуття великої вдячності.
6(18) січня під час святкування Водохреща Леся дуже застудилася, що надалі призвело до тяжкої хвороби.
Цього ж року О. П. Косач повезла Михайла, Лесю, Ольгу до Києва для навчання під керівництвом приватних вчителів. Михайло й Леся почали вчитись за програмою чоловічої гімназії, там Леся бере уроки гри на фортепіано у дружини М. Лисенка — Ольги Олександрівни О'Коннор.
На початку травня 1882 року Косачі переїздять в село Колодяжне, що відтоді стало їхнім постійним місцем проживання.
« Наша сім'я жила в дуже близьких стосунках з селянами, всі ми, в тому числі й Леся, може, ще більше, ніж хто, мали між колодяжненцями не лише знайомих, а й приятелів, і товаришок, і товаришів, тому весь їх побут дуже скоро став нам відомим, а далі й рідним »
А тим часом Леся з братом Михайлом живуть у Києві, вчаться у приватних вчителів, зокрема вивчають грецьку і латинську мови.
Влітку 1883 року Лесі діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року професор Олександр Рінек прооперував їй ліву руку, видалив кістки, уражені патологічним процесом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров'я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови.
29 травня (10 червня) 1882 року народилась сестра Оксана, 22 серпня (2 вересня) 1884 — брат Микола.
Юність
ОтветитьУдалитьПочинаючи з 1884 року, Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря». Саме цього року з'явився псевдонім «Леся Українка».
Сердечна дружба єднає Ларису з її старшим братом Михайлом. За нерозлучність у сім'ї їх називали спільним ім'ям «Мишолосіє», пізніше Ларису в сім'ї називали Лесею.
Деякий час Лариса навчалася в школі Олександра Мурашка в Києві. З цього періоду залишилась одна картина, намальована олійними фарбами. Пізніше Ларисі довелося здобувати освіту самостійно, в чому допомагала мати.
Вона знала багато європейських мов, крім слов'янських: української, російської, польської, болгарської, також давньогрецьку та латинську, що свідчило про її високий інтелектуальний рівень. Олена Петрівна виховувала її як сильну людину, яка не мала права до надмірного виявлення своїх почуттів. Слід цієї «paidei» можна знайти в кожному творі «поодинокого мужчини». Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів» (надрукована в Катеринославі 1918). Українка багато перекладала Миколу Гоголя, Адама Міцкевича, Генріха Гайне, Віктора Гюґо, Гомера.
Зрілість
Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України: Іваном Франком, Михайлом Павликом, Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником, Осипом Маковеєм, Наталією Кобринською. Основний зарис соціально-політичний світогляду Л. Косач сформувався після цілорічного (1894—1895) її перебування у її вуйка — Михайла Драгоманова в Софії і трагічної події, якою була для неї його смерть. У 1896—1898 рр. Леся Українка стає однією із співзасновників першої на Наддніпрянщині української соціалістичної організації[11].
Історію кохання Лесі Українки часто розпочинають із Сергія Мержинського. Приязнь Лесі Українки і Ольги Кобилянської (збереглися листи Л. Косач) допомагає в розумінні Лесиного твору «Блакитна троянда» (1896).
Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, Одещині, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці.
Останні роки життя
На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва[12]. А в кінці березня разом з Климентом Квіткою здійснила поїздку до Криму, де, зокрема, побувала у Севастополі, Алупці та Ялті.7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві і оселились на вулиці Великій Підвальній (тепер вул. Ярославів вал), 32, кв. 11 у Києві[15]. 21 серпня вони разом вирушили до Криму, де Климент Квітка одержав посаду в суді.
У цей час Вона багато працює на літературній ниві. 5 травня 1907 написала драматичну поему «Айша та Мохаммед», 18 травня остаточно завершила поему «Кассандра», роботу над якою розпочала ще у 1903. 12 травня надіслала до альманаху «З неволі» (Вологда) драматичну поему «На руїнах». Видання призначалося для допомоги політичним засланцям[17] У вересні було написано поезію «За горою блискавиці», продовжено роботу над творами «У пущі», «Руфін і Прісцілла»[18].
Останні роки життя Лесі Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драми. На звістку про важкий стан Лариси Петрівни до Грузії приїхала її мати. То власне їй письменниця диктувала проекти своєї так і ненаписаної драми «На берегах Александрії»[19]. Символічне значення її творчості можна прочитати в молитві дітей до Геліоса над манускриптами.
Померла 19 липня (1 серпня) 1913 року в Сурамі у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві (надгробний пам'ятник — бронза, граніт; скульптор Г. Л. Петрашевич; встановлений у 1939 році)[20]. Могила Лесі Українки є національною пам'яткою.
Україна – країна, багата на талановитих людей. На її території та поза її межами проживає значна кількість видатних українців, які збагатили світ своїми талантами. Родоначальник “Катюші” Мало хто знає, що предка міністра вуглепрому - Олександра Засядька - вважають родоначальником сучасної ракетної артилерії. Після служби в армії і виходу у відставку Олександр Дмитрович, продавши маєток батька, вирішив витратити всі гроші на створення ракетної зброї. Кілька років наполегливої праці принесли свої плоди - були створені ракети, які прицільно вражали ціль на відстані 6 кілометрів. Цей принцип взяли за основу при створенні знаменитих “катюш”, завдяки яким, як вважають деякі історики, вдалося змінити хід Другої світової війни. Україна виступала свого роду донором для російської культури. Відбувалась "українізація" російської культури. Протягом другої половини XVII ст. і в ХVIII ст. українських вчених, літераторів, педагогів переводили до Москви і Петербурга. Серед них були Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Епіфаній Славинецький, Симеон Полоцький. Сьогодні в Україну повернуто ім'я М.С. Грушевського, його величезну наукову спадщину. Світову славу вчений здобув завдяки фундаментальній дослідницькій праці "Історія України-Руси". Це найголовніше, що є в його друкованому доробку, в якому значиться близько двох тисяч назв. Взагалі мало в світі знайдеться вчених (в Україні нікого), хто б міг стати врівень з М.С. Грушевським за продуктивністю творчої роботи.
ОтветитьУдалитьЭтот комментарий был удален автором.
УдалитьРодоначальник “Катюші” Мало хто знає, що предка міністра вуглепрому - Олександра Засядька - вважають родоначальником сучасної ракетної артилерії. Після служби в армії і виходу у відставку Олександр Дмитрович, продавши маєток батька, вирішив витратити всі гроші на створення ракетної зброї. Кілька років наполегливої праці принесли свої плоди - були створені ракети, які прицільно вражали ціль на відстані 6 кілометрів. Цей принцип взяли за основу при створенні знаменитих “катюш”, завдяки яким, як вважають деякі історики, вдалося змінити хід Другої світової війни.
ОтветитьУдалитьЗнаменитий зварювальник Перелік видатних українських вчених був би неповним без Євгена Оскаровича Патона - видатного спеціаліста в галузі зварювання і мостобудування. Патон першим сформулював принципи розрахунку і побудови клепаних мостів. Але світову славу він здобув як розробник технології зварювання спеціальних сталей. В роки війни його розробки були впроваджені у оборонну промисловість. Саме завдяки Патону і його розрахункам вдалося у вісім (!) разів знизити затрати при виготовленні танка Т-34. Уже після війни вчений спрямував свою діяльність в мирне русло. Він - автор більше 100 зварних мостів. Один з найбільших його проектів - міст Патона в Києві.
Україна – країна, багата на талановитих людей. На її території та поза її межами проживає значна кількість видатних українців, які збагатили світ своїми талантами.Родоначальник “Катюші” Мало хто знає, що предка міністра вуглепрому - Олександра Засядька - вважають родоначальником сучасної ракетної артилерії. Після служби в армії і виходу у відставку Олександр Дмитрович, продавши маєток батька, вирішив витратити всі гроші на створення ракетної зброї. Кілька років наполегливої праці принесли свої плоди - були створені ракети, які прицільно вражали ціль на відстані 6 кілометрів. Цей принцип взяли за основу при створенні знаменитих “катюш”, завдяки яким, як вважають деякі історики, вдалося змінити хід Другої світової війни.Знаменитий зварювальник Перелік видатних українських вчених був би неповним без Євгена Оскаровича Патона - видатного спеціаліста в галузі зварювання і мостобудування. Патон першим сформулював принципи розрахунку і побудови клепаних мостів. Але світову славу він здобув як розробник технології зварювання спеціальних сталей. В роки війни його розробки були впроваджені у оборонну промисловість. Саме завдяки Патону і його розрахункам вдалося у вісім (!) разів знизити затрати при виготовленні танка Т-34. Уже після війни вчений спрямував свою діяльність в мирне русло. Він - автор більше 100 зварних мостів. Один з найбільших його проектів - міст Патона в Києві.Вертоліт київського хлопчини Ще одним видатним українцем, ім’я якого змінило хід історії, є Ігор Іванович Сікорський. “Гранд”, “Руський витязь”, “Ілля Муромець” - ці багатодвигунні літаки були створені на Російсько-Балтійському заводі під керівництвом Сікорського. Всього за роки Першої світової війни було побудовано 75 чотиридвигунних бомбардувальників Сікорського. Створенням літаків Сікорський зайнявся і в США, куди емігрував після Жовтневої революції. Але своє захоплення вертольотами не забув, повернувшись до нього наприкінці 1930-х років. Цього разу спроба була успішною. Вертольоти Сікорського встановили кілька світових рекордів; їх закуповували різні цивільні державні агентства і авіакомпанії, а також армія. Найвідоміша розробка Сікорського - вертоліт S-51, котрий широко застосовувався у бойових операціях.Україна виступала свого роду донором для російської культури. Відбувалась "українізація" російської культури. Протягом другої половини XVII ст. і в ХVIII ст. українських вчених, літераторів, педагогів переводили до Москви і Петербурга. Серед них були Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Епіфаній Славинецький, Симеон Полоцький.
ОтветитьУдалитьПершим на планеті стрибуном із жердиною, якому 13 липня 1985 року в передмісті Парижа, на стадіоні імені Жана Боуена, підкорилась шестиметрова висота, став донецький стрибун Сергій Бубка. Він — володар олімпійського «золота» на Олімпіаді-1988 у Сеулі, шестикратний чемпіон світу. Протягом 20-ти років Бубка нікому в світі не поступався троном найкращого стрибуна з жердиною! Сергій Бубка неодноразово визнавався кращим спортсменом світу. Досі ніким не побито його світові рекорди на відкритому повітрі — 6,14 м (1994) і в залі — 6,15 м (1993). Феноменальному легкоатлету 2001 року присвоєно високе звання Герой України. Біля входу на стадіон «Локомотив» у Донецьку тепер можна побачити й бронзового Бубку — такої честі, крім нього, у світі удостоєно всього трьох спортсменів.
ОтветитьУдалитьМикола Шматько з Луганська, відомий у світі як справжній «король мармуру.До Флоренції майстер відправив три скульптурні роботи. «Білл Гейтс» — бюст бізнесмена, розміщений на диску з назвою створеної ним фірми, а диск спирається на кулю, що символізує нашу планету. Друга робота — «Лугань» .І третя — «Дівчина з диском» — один із найвідоміших творів скульптора Шматька. Своїми художніми роботами Микола Шматько представляв в Італії всю Україну. Досі такої нагороди, яку в світі мистецтва шанують нарівні з Нобелівською премією, не мав жодний український художник.
ОтветитьУдалитьВаси́ль Микола́йович Ремесло́ — український радянський вчений в галузі селекції та насінництва пшениці. Академік АН СРСР (з 1974 року) і ВАСГНІЛ (з 1964 року). Член-кореспондент Академії сільськогосподарських наук НДР (з 1974 року). Доктор сільськогосподарських наук (з 1964 року). Член ЦК КПУ у 1966 — 1983 р. Депутат Верховної Ради УРСР 6-10-го скликань.
ОтветитьУдалитьВеликою заслугою вченого є розробка та впровадження в селекційну практику методу отримання високоврожайних сортів озимої пшениці з підвищеною стійкістю до екстремальних умов. Роботи зі створення пластичних зимостійких сортів озимої пшениці значно розширили ареал вирощування цієї культури в нетрадиційних зонах. Сорти озимої пшениці, створені особисто і під його керівництвом, стали значущим фактором підвищення врожайності і валових зборів зерна в колишньому СРСР і країнах РЕВ. Шедевром світової селекції є сорт «Миронівська-808», а всього ним створено і районовано 20 сортів озимої пшениці. Автор понад 200 наукових праць, у тому числі 5 монографій. Ряд праць опубліковано за кордоном.
Васи́ль Микола́йович Ремесло́ — український радянський вчений в галузі селекції та насінництва пшениці. Академік АН СРСР (з 1974 року) і ВАСГНІЛ (з 1964 року). Член-кореспондент Академії сільськогосподарських наук НДР (з 1974 року). Доктор сільськогосподарських наук (з 1964 року). Член ЦК КПУ у 1966 — 1983 р. Депутат Верховної Ради УРСР 6-10-го скликань.
ОтветитьУдалитьВеликою заслугою вченого є розробка та впровадження в селекційну практику методу отримання високоврожайних сортів озимої пшениці з підвищеною стійкістю до екстремальних умов. Роботи зі створення пластичних зимостійких сортів озимої пшениці значно розширили ареал вирощування цієї культури в нетрадиційних зонах. Сорти озимої пшениці, створені особисто і під його керівництвом, стали значущим фактором підвищення врожайності і валових зборів зерна в колишньому СРСР і країнах РЕВ. Шедевром світової селекції є сорт «Миронівська-808», а всього ним створено і районовано 20 сортів озимої пшениці. Автор понад 200 наукових праць, у тому числі 5 монографій. Ряд праць опубліковано за кордоном.
Микола Шматько з Луганська, відомий у світі як справжній «король мармуру.До Флоренції майстер відправив три скульптурні роботи. «Білл Гейтс» — бюст бізнесмена, розміщений на диску з назвою створеної ним фірми, а диск спирається на кулю, що символізує нашу планету. Друга робота — «Лугань» .І третя — «Дівчина з диском» — один із найвідоміших творів скульптора Шматька. Своїми художніми роботами Микола Шматько представляв в Італії всю Україну. Досі такої нагороди, яку в світі мистецтва шанують нарівні з Нобелівською премією, не мав жодний український художник.
ОтветитьУдалитьҐерета Ігор Петрович (1938–2002),
ОтветитьУдалитьс. Скоморохи, Тернопілля
Видатний історик, джерело-
знавець, археолог, краєзнавець.
Автор сенсаційного відкриття ка-
м’яної гробниці культури куляс-
тих амфор (ІІІ тисячоліття до Р. Х.).
Батько був священик, поет і ком-
позитор. Серед родичів були ви-
датні діячі української культури
й борці за волю України – член
уряду ЗУНР і генерал УПА. Після
середньої школи вступає на істо-
ричний факультет Чернівецького
університету, після закінчення якого (1962) розпочинає роботу
в Тернопільськім краєзнавчім музеї. Бере участь в археологіч-
них експедиціях, 1964 р. здійснює перші самостійні розкопки.
Під час дослідження території Тернопільської области відкрив
понад сто археологічних пам’яток різних часів. Зокрема, похо-
вання епохи бронзи й поморської культури (ІІ ст. до Р. Х.),
другий за величиною в Україні могильник черняхівської
26 Ю. БЕЗДРОБНИЙ, В. КОЗИРСЬКИЙ, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ
культури (286 поховань), 21 поховання давньоруського часу
й черняхівське поселення. Свої результати подає на багатьох
всесоюзних і міжнародних конференціях (Київ, Львів, Одеса,
Дніпропетровськ, Вінниця, Ужгород, Кам’янець-Подільський,
Луцьк, Москва, Люблін, Масломенч та ін.). Співавтор трьох
монографій про археологічні пам’ятки Прикарпаття й Волині,
автор кількох книжок з різноманітних аспектів археології й
понад ста статей в енциклопедіях, збірниках і журналах Ук-
раїни, Канади, Росії, Сербії. Упродовж багатьох років керу-
вав археологічною практикою студентів-істориків низки пе-
дагогічних університетів. Залишилася незавершена моногра-
фія «Мистецтво черняхівських племен». За невтомну діяль-
ність у справі збереження історико-культурної спадщини
України дістав премію ім. Вікентія Хвойки (2002) й звання
«Заслужений діяч мистецтв України». Активний громадський
діяч. Один з організаторів музеїв Соломії Крушельницької в
с. Білій і Володимира Гнатюка у Велесневі. Влітку 1965 р.
звинувачений у «буржуазнім націоналізмі» й наступного року
засуджений до 5 років умовно. Співзасновник першої в Тер-
нополі опозиційної організації «Тернове поле» й Товариства
української мови (1988), Товариства «Меморіал» (1989).
1991 р. заснував художню премію ім. Михайла Бойчука й
Інститут національного відродження України в Тернополі. На-
ступного року організував кафедру української культури в
Тернопільській вищій духовній семінарії ім. Й. Сліпого, де
читав курс археології. 1999 р. організував стипендію ім. Ми-
коли Литвина для студентів-бандуристів з Тернопілля.
Історія світової культури дає можливість зрозуміти та гідно оцінити внесок українських митців до її скарбниці. У різних частинах світу – Європі, Америці та Австралії – оселилися митці-українці зі своїми поглядами на мистецтво, світоглядними позиціями, своєрідним менталітетом і національною гордістю.
ОтветитьУдалитьПроявивши себе в найрізноманітніших напрямах і течіях світової культури, вони знайшли власні стежки до вершин Олімпу.
MGM Resorts Casino Hotel and Spa Launches First Legal
ОтветитьУдалитьMGM 포천 출장안마 Resorts Casino Hotel and Spa, a 이천 출장안마 Las Vegas-style hotel with world-class 인천광역 출장마사지 guest 밀양 출장샵 rooms, has officially 김천 출장샵 opened its doors to the public.